Публікації

Стаття опублікована на порталі “Радник”: https://radnuk.com.ua/uchast-u-zakupivliakh/dohovirni-vidnosyny/kolyvannia-tsiny-v-publichnykh-zakupivliakh-iak-zminiuvaty-dohovir-i-ne-potrapyty-v-iurydychnu-pastku/

Питання зміни ціни за одиницю товару у договорах публічних закупівель уже тривалий час залишається одним із найбільш дискусійних у правозастосовній практиці. Попри формальну наявність нормативного механізму, замовники та постачальники продовжують стикатися з неоднозначністю тлумачення законодавства та суперечливою судовою практикою.

З одного боку, законодавство передбачає можливість коригування ціни товару у зв’язку з коливанням ринкових цін. З іншого — позиції судів, зокрема Верховного Суду, суттєво впливають на межі допустимості таких змін і фактично формують нові підходи до правозастосування.

У цій статті розглянемо:

•          чинну нормативну модель зміни ціни в договорах закупівлі;

•          законодавчі зміни останнього часу;

•          підхід Верховного Суду до застосування відповідних норм;

•          ризики для замовників і постачальників.

Нормативна модель зміни ціни у договорах закупівлі

Питання зміни ціни за одиницю товару у договорах публічних закупівель регламентується підпунктом 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 р. № 1178 (далі – Особливості, Постанова № 1178).

Запровадження цих Особливостей було спрямоване на забезпечення гнучкості закупівельних процедур та безперебійного постачання товарів і послуг для потреб держави у складних умовах воєнного стану.

На перший погляд, на сьогодні законодавець, зважаючи на всі попередні неоднозначності та різночитання, нарешті визначив чіткий та зрозумілий механізм зміни ціни товару, який включає кілька ключових елементів:

• обмеження кожного окремого підвищення ціни — не більше ніж на 10 %;
• обмеження сукупного підвищення — змінена ціна за одиницю товару не повинна перевищувати початкову більш ніж на 50 %;
• відсутність кількісного обмеження змін — коригування ціни може відбуватися неодноразово;
• принцип пропорційності — підвищення має відповідати фактичному коливанню ціни товару на ринку;
• часовий критерій — коливання визначається з моменту укладення договору або з моменту останнього внесення змін;
• обов’язковість документального підтвердження ринкових змін;
• обмеження частоти змін — не частіше ніж один раз на 90 днів;
• незмінність загальної суми договору про закупівлю.

При цьому законодавець передбачив спеціальний виняток: обмеження щодо 90-денного строку не застосовується до договорів закупівлі бензину, дизельного пального, природного газу та електричної енергії, що пояснюється значною волатильністю відповідних ринків.

На перший погляд, така нормативна модель створює логічний та передбачуваний алгоритм коригування ціни, що дозволяє сторонам договору оперативно реагувати на ринкові зміни. Однак практичне застосування цих норм демонструє значно складнішу правову картину.

Законодавчі зміни та проблема їх тлумачення

Суттєві корективи до механізму зміни ціни були внесені постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2025 №1067 «Про внесення змін до особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування»  (далі — Постанова №1067), яка набула чинності 04.09.2025.

Цією постановою підпункт 2 пункту 19 Особливостей було викладено у новій редакції, якою закріплено:

• застосування обмеження 10 % до кожного окремого випадку зміни ціни;
• встановлення граничного рівня збільшення ціни — не більше 50 % від початкової ціни за одиницю товару.

Разом з тим пунктом 2 Постанови №1067 було визначено, що зазначені зміни не поширюються на договори, укладені до 04.09.2025.

Водночас у тексті нової редакції норми була допущена юридико-технічна помилка, яка фактично змінювала зміст правового регулювання.

Формулювання про те, що змінена ціна «не повинна перевищувати 50 % ціни, передбаченої у початковому договорі», при буквальному тлумаченні означало, що нова ціна має становити не більше половини первісної, що очевидно суперечить самій природі механізму підвищення ціни.

Виправлення цієї законодавчої неточності відбулося лише після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 30.01.2026 № 112 «Про внесення змін до особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування»  (далі — Постанова №112), яка набула чинності 31.01.2026.

Водночас законодавець передбачив  перехідну норму:

закупівлі, розпочаті до набрання чинності Постановою №112, завершуються за правилами, що діяли до її прийняття.

З огляду на зазначене найбільш безпечним підходом є застосування механізму підвищення ціни до 10 % із сумарним обмеженням 50 % лише до договорів, укладених за результатами процедур закупівель, розпочатих після 31.01.2026.

Договори, укладені до змін: зона підвищених правових ризиків

Особливо складною є ситуація для договорів, укладених до набрання чинності зазначеними нормативними змінами.

На перший погляд замовники,  що провели закупівлі та уклади договори  до набрання чинності таких змін, та постачальники, особливо пального і електричної енергії, зітхають із полегшенням та свято вірять, що попередня редакція Особливостей дозволяє:

• змінювати ціну пропорційно коливанню ринкової вартості товару, на будь який %,  навіть понад 10%;
• здійснювати таку зміну без обмеження кількості коригувань;
• підтверджувати коливання ціни відповідними документами;
• не збільшувати загальну суму договору.

Однак не варто розраховувати на правову дієвість такої норми, оскільки такий підхід не враховує актуальну судову практику, яка суттєво коригує нормативну модель застосування цих положень.

Судова практика: ключова роль позиції Верховного Суду

Суттєвий вплив на формування практики застосування Особливостей має позиція Верховного Суду.

У постанові від 04.02.2026 у справі №916/2720/24 суд зазначив, що Постановою № 1178 Кабінет Міністрів України встановив певні особливості здійснення закупівель товарів замовниками, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі» від 25 грудня 2015 року № 922-VIII
(далі – Закону), під час дії воєнного стану, основна мета яких є вжиття заходів щодо забезпечення захищеності саме замовників від воєнних загроз.

Водночас Верховний Суд підкреслив принципову обставину:

Постанова № 1178 не скасовує та не передбачає внесення будь-яких змін до Закону, зокрема до норми пункту 2 частини п`ятої статті 41 вказаного Закону (схожих висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 06.02.2025 у справі №916/747/24, від 18.06.2024 у справі №922/2595/23, від 01.10.2024 у справі №918/779/23 тощо).

Окрім того, у рішенні від 02.02.2026 у справі № 922/2121/25 Верховний Суд звертає увагу на те, що:

• постанова Кабінету Міністрів України  є підзаконним нормативно-правовим актом;
• її зміст лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону, та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення передбаченого даною нормою.

Схожі висновків щодо правозастосування Постанови №1178  містяться також у низці інших рішень Верховного Суду, зокрема у справах: № 918/694/23 (28.08.2024), №916/747/24 (06.02.2025), №922/2121/25 (02.02.2026), № 916/2720/24 (04.02.2026).

Таким чином, у судовій практиці формується специфічний підхід до застосування Постанови № 1178.

З одного боку, суди визнають можливість відступу від процедурних положень Закону під час воєнного стану.

З іншого боку, у частині зміни ціни договору Верховний Суд наполягає на прямому застосуванні норм Закону, навіть якщо підзаконний акт передбачає інший механізм.

Правова колізія та її наслідки для учасників закупівель

Такий підхід фактично формує ситуацію нормативної колізії між положеннями підзаконного акта та судовим тлумаченням Закону.

У результаті виникає парадоксальна ситуація:

суб’єкти ринку зобов’язані діяти відповідно до чинного нормативного акта Кабінету Міністрів України, однак водночас несуть ризик того, що суд може визнати окремі його положення такими, що не підлягають застосуванню.

Практичні наслідки такої ситуації можуть бути досить серйозними:

• оскарження укладених додаткових угод;
• позови з боку органів прокуратури;
• претензії контролюючих органів;
• ризики кримінально-правової оцінки дій посадових осіб замовників.

Саме тому питання зміни ціни договору у сфері публічних закупівель сьогодні виходить за межі суто технічної процедури і перетворюється на важливий елемент правового ризик-менеджменту для всіх учасників закупівельного процесу.

Ретроспектива правових наслідків укладення додаткових угод у зв’язку
з коливанням ціни та їх можливе застосування до договорів, укладених відповідно до Особливостей

На перший погляд позиція Верховного Суду щодо тлумачення пункту 2 частини п’ятої статті 41 Закону не виглядає такою, що створює суттєві ризики для практики публічних закупівель, що нині проводяться за Особливостями.

Відповідна норма передбачає можливість збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно зростанню ринкової ціни у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення загальної суми договору про закупівлю. При цьому Закон встановлює обмеження: внесення таких змін допускається не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору або внесення попередніх змін.

Водночас це обмеження не застосовується до договорів щодо бензину, дизельного пального, природного газу та електричної енергії, що зумовлено підвищеною волатильністю цін на відповідних ринках.

Таким чином, буквальне тлумачення норми свідчить про те, що Закон не містить прямого формулювання, відповідно до якого підвищення ціни на 10 % має бути сукупним протягом усього строку дії договору. Більше того, Міністерство економіки України у своїх офіційних роз’ясненнях неодноразово зазначало про можливість поетапного підвищення ціни до 10 % у кожному випадку зміни, за умови дотримання інших вимог Закону.

Однак у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 суд сформулював інший підхід до тлумачення цієї норми. Зокрема, Суд дійшов висновку, що:

• метою запровадження відповідного механізму була протидія ціновому демпінгу у публічних закупівлях;
• обмеження у 10 % є загальною максимальною межею, яка не може бути перевищена сумарно протягом дії договору.

Таким чином, логіка суду виглядає наступним чином: мета законодавця — протидія демпінгу → демпінг полягає у заниженні ціни під час тендеру з подальшим її підвищенням → обмеження у 10 % є інструментом запобігання таким зловживанням → отже 10 % має розглядатися як абсолютна сукупна межа підвищення ціни.

Фактично Верховний Суд виходить з того, що законодавець обмежив можливість підвищення ціни саме для того, щоб учасники не могли компенсувати демпінг шляхом укладення численних додаткових угод після перемоги у процедурі закупівлі.

Разом з тим така логіка породжує певну правову колізію, оскільки Закон вже містить окремий механізм боротьби з демпінгом — інститут аномально низької ціни, передбачений статтею 29 Закону, який включає:

• автоматичне виявлення системою аномально низької ціни;
• обов’язок учасника обґрунтувати економічну реальність своєї пропозиції;
• право замовника відхилити таку пропозицію у разі неналежного обґрунтування.

Отже, боротьба з демпінгом уже врегульована спеціальним інструментом, що ставить під сумнів необхідність додаткового «прихованого» обмеження у вигляді сукупної межі підвищення ціни.

Подальший розвиток судової практики відбувся у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24. У цьому рішенні Суд уперше звернувся до аналізу еволюції законодавчого регулювання пункту 2 частини п’ятої статті 41 Закону.

З одного боку, Суд визнав, що зазначена норма неодноразово змінювалася, а законодавець уточнював її формулювання.

З іншого боку, Велика Палата дійшла висновку, що всі ці зміни не вплинули на зміст правового регулювання, а отже відповідна норма завжди передбачала єдине загальне обмеження підвищення ціни в межах 10 % від первісної ціни договору.

Саме тут виникає логічне питання: якщо зміни не впливали на зміст норми, то з якою метою вони взагалі вносилися?

За загальною логікою законодавчого процесу будь-які зміни до закону мають одну з двох основних цілей:

• або змінити правове регулювання;
• або усунути неоднозначності у застосуванні норми.

Якщо ж виходити з позиції суду, згідно з якою зміни 2019 та 2021 років не змінювали змісту правового регулювання, постає питання щодо їх практичного значення. Зокрема:

• чому законодавець деталізував механізм відліку 90-денного інтервалу;
• чому були встановлені спеціальні винятки для біржових товарів;
• чому було уточнено логіку застосування інтервалів між змінами ціни.

Усі ці елементи набувають сенсу лише у тому випадку, якщо законодавець виходив із поетапної моделі коригування ціни, за якої кожна зміна є окремим юридичним фактом, що може відбуватися кілька разів протягом дії договору.

Якщо ж припустити, що загальне підвищення ціни ніколи не може перевищувати 10 % від початкової ціни договору, значна частина зазначених законодавчих уточнень фактично втрачає практичний зміст.

Аналіз еволюції законодавства свідчить, що законодавець поступово розвивав механізм адаптації договорів до ринкових коливань. Це проявлялося у кількох ключових кроках:

• деталізації механізму пропорційного коригування ціни;
• запровадженні часових інтервалів між змінами;
• виділенні категорій товарів із підвищеною ринковою волатильністю;
• подальшому уточненні механізму застосування цих інтервалів.

Така логіка відповідає загальній меті реформи публічних закупівель — поєднати передбачуваність бюджетних витрат із економічною реальністю ринку.

Натомість із позиції Великої Палати Верховного Суду випливає, що законодавець протягом тривалого часу вносив зміни до тексту закону, фактично не маючи наміру змінити або уточнити його зміст. Подібний висновок виглядає малоймовірним з точки зору логіки законодавчого процесу.

У підсумку формується складна правова ситуація, коли судове тлумачення норми фактично відходить від логіки її еволюції та практики застосування.

По-перше, позиція Великої Палати Верховного Суду фактично створює нову модель правового регулювання, яка прямо не випливає з тексту Закону.

По-друге, таке тлумачення ігнорує системний зв’язок між нормою про зміну ціни та іншими інструментами Закону, зокрема механізмом протидії аномально низькій ціні.

По-третє, воно вступає у певну суперечність із подальшим розвитком законодавства та урядової нормативної політики, які, навпаки, орієнтуються на поетапну модель коригування ціни залежно від ринкових коливань.

У підсумку виникає ситуація, коли замість реконструкції законодавчого задуму формується судова модель регулювання, яка не випливає безпосередньо ні з тексту норми, ні з історії її розвитку.

Саме тому питання правових наслідків застосування такого підходу — особливо у контексті договорів, укладених відповідно до Особливостей — потребує подальшого наукового та практичного осмислення.

Висновок

Попри формальну врегульованість механізму зміни ціни у публічних закупівлях, його практичне застосування залишається ускладненим через нестабільність нормативного регулювання та суперечливу судову практику. Вирішальне значення для учасників ринку мають правові позиції Верховного Суду, які фактично визначають межі допустимого правозастосування.

Фактично на практиці залишилося два механізми перегляду ціни в договорах публічних закупівель: коливання ціни (10%) та формульне ціноутворення (підпункт 7 пункту 19 Особливостей).

Водночас під впливом судової практики застосування механізму 10% стало юридично вкрай ризикованим. Це призвело до фактичного «юридичного блекауту» відповідної норми — замовники та постачальники масово відмовляються від її використання.

Натомість спостерігається чітка тенденція: держава та регуляторна практика де-факто стимулюють перехід до формульного ціноутворення. Саме формульне ціноутворення поступово стає основним і найбільш безпечним інструментом перегляду ціни, що відповідає природі волатильних ринків та дозволяє враховувати об’єктивні ринкові показники.

Разом із тим формується новий ризик — оскарження органами прокуратури навіть формульних змін до договорів, що створює додатковий тиск на ринок та загрозу дестабілізації договірних відносин.

Підсумовуючи викладене:

1. Механізм коливання ціни (10%) фактично втратив свою прикладну цінність і його застосування пов’язане з надмірними юридичними ризиками.
2. Формульне ціноутворення є єдиним доцільним механізмом, який наразі варто використовувати всім суб’єктам публічних закупівель.
3. У разі оскарження з боку прокуратури навіть формульних змін до договорів, доцільно:
   • використовувати напрацьовану правову позицію;
   • подавати скарги на дії відповідних органів прокуратури (проєкт такої скарги додається на прикладі застосування формульного ціноутворення у зв’язку зі зміною середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед»);
   • об’єднувати зусилля ринку для формування сталої практики захисту.

Замовникам і постачальникам варто діяти консолідовано та не залишатися сам на сам із тиском. Зокрема, рекомендуємо звертатися за фаховою підтримкою до редакції Радника у сфері публічних закупівель та ТОВ «ЄВРО ТРЕЙД ЕНЕРДЖІ» (тел. гарячої лінії (075) 895-07-42), яке є членом ГС «Енергетичний Союз» та Energy Club і має практичний досвід захисту інтересів учасників ринку та протидії надмірному регуляторному тиску з боку органів прокуратури.

Керівнику _____________________ обласної прокуратури

_______________________________

Шановний _____________________________!

(Вказати найменування суб’єкта господарювання) звертається зі скаргою на дії посадових осіб (вказати найменування прокуратури), зокрема, (вказати посаду та ПІБ працівника відповідної прокуратури), який (вказати дату) подав до (вказати назву суду) позовну заяву від __________ № ____ (далі – Позов) в інтересах держави в особі _____________________________ (далі – Споживач) до ___________________________ з вимогами про визнання недійсними додаткових угод до Договору про постачання від ________ № __________ (далі – Договір) та про стягнення ____________ гривень.

На наше переконання, цей позов підготовлено з очевидним неправильним застосуванням норм законодавства у сфері публічних закупівель, а викладені в ньому правові висновки є помилковими та не відповідають фактичним і правовим підставам зміни ціни за Договором, що свідчить про відсутність належної спеціальної компетенції при формуванні правової позиції та здійсненні представницьких дій від імені держави та призводить до безпідставного втягнення учасників ринку електричної енергії у тривалі судові спори.

У Позові прокуратура фактично здійснює підміну правової підстави внесення змін до ціни Договору, безпідставно поширюючи 10-відсоткове обмеження, встановлене у пункті 2 пункту 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178 (далі – Особливості) на правовідносини, які ним не регулюються. Такий підхід є юридично помилковим, оскільки підпункт 2 пункту 19 Особливостей і підпункт 7 пункту 19 цих самих Особливостей передбачають різні, самостійні та несумісні за правовою природою механізми зміни істотних умов договору.

Підпункт 2 пункту 19 Особливостей прямо регулює саме узгоджене сторонами збільшення ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків пропорційно коливанню ціни товару на ринку, з установленими умовами документального підтвердження, строковими обмеженнями та іншими спеціальними параметрами застосування цього режиму, тобто це окрема спеціальна конструкція для разового/поетапного підвищення ціни за одиницю товару в межах визначеного ліміту. Це прямо випливає з тексту пункту 19 Особливостей та змісту підпункту 2 пункту 19 Особливостей.

Натомість підпункт 7 пункту 19 Особливостей який є самостійним та відмінним правовим механізмом, регулює інший випадок, а саме зміну ціни у зв’язку зі зміною визначених індикаторів та складових, зокрема середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед», за обов’язкової умови, що в самому договорі встановлено порядок зміни ціни. У тексті цього підпункту відсутня будь-яка згадка про ліміт «10 %», оскільки логіка підпункту 7 пункту 19 Особливостей полягає не у разовому погодженому підвищенні ціни «в межах стелі», а у формульному перегляді ціни, відповідно до заздалегідь погодженого сторонами алгоритму, який забезпечує приведення ціни Договору у відповідність до змін ринкових та/або регульованих складових. Саме тому посилання прокуратури на «10 %» як універсальне обмеження для будь-яких змін ціни є наслідком неправильної кваліфікації правової підстави зміни Договору.

Додатково слід зазначити, що навіть у межах загального законодавчого регулювання закупівель, обмеження у 10 % пов’язане саме з окремою підставою зміни істотних умов договору про закупівлю, передбаченою пунктом 2 частини п’ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі – Закон), де прямо йдеться про збільшення ціни за одиницю товару до 10 %, пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку.

Отже, і на рівні Закону, і на рівні Особливостей  обмеження в 10 % не є загальним лімітом для будь-якої зміни ціни, а є ознакою конкретного механізму, який застосовується лише за наявності відповідної правової підстави. Поширення цього режиму на підпункт 7 пункту 19 Особливостей суперечить буквальному змісту норми, її системному місцю в регулюванні та самій структурі пункту 19 Особливостей, який містить декілька окремих випадків внесення змін, а не один універсальний.

У нашому випадку це підтверджується не лише правовими нормами, а й змістом Договору, на який посилається прокуратура. У Позові прямо наведено, що пункт ___ Договору містить окремо підпункт 2 (механізм до 10 % при коливанні ціни на ринку) та окремо підпункт 7 (механізм зміни ціни у зв’язку зі зміною середньозважених цін на РДН за умови наявності в договорі порядку зміни ціни).

Тобто Договір так само, як і законодавство у сфері закупівель відтворює та розмежовує ці два різні механізми, що виключає можливість їх змішування. Більше того, у Позові зафіксовано, що спірні додаткові угоди укладалися сторонами саме з посиланням на підпункт 7 пункту 19 Особливостей та пункту ____ Договору, а не на підпункт 2 пункту 19 Особливостей чи пункт _____ Договору.

Крім того, пункт _____Договору прямо встановлює, що факт зміни ціни на електричну енергію оформлюється шляхом укладення додаткової угоди.

Пункт ____Договору, у свою чергу, передбачає, що ціна електричної енергії, розрахована відповідно до Додатку № ___ до Договору, є обов’язковою для сторін та застосовується при складанні актів приймання-передачі електричної енергії, рахунків та розрахунках за товар. Додаток № ____ до Договору закріплює формульний порядок визначення вартості електричної енергії, у якому ключовими змінними є середньозважена ціна на ринку РДН, тариф на передачу та погоджена маржа постачальника. Саме така конструкція договору відповідає правовій природі підпункту 7 пункту 19 Особливостей, а не механізму підпункту 2 пункту 19 Особливостей.

Наші листи до Споживача від _____ № ______, від ____ № _______ та від ________ № ___ (копії листів додаються) також підтверджують застосування саме цього механізму. У зазначених листах прямо наведено посилання на пункт ___ Договору, а також зазначено, що перерахунок ціни за одиницю товару здійснюється за формулою, передбаченою Додатком № ____ до Договору. Тобто сторони діяли не за логікою «погодження разового підвищення до 10 %», а в межах погодженого формульного механізму перегляду ціни.

Показовим є те, що навіть визнаючи у тексті Позову, що додаткові угоди укладені з посиланням на підпункт 7 пункту 19 Особливостей і відповідні положення Договору, прокурор безпідставно називає цю підставу «завуальованим способом» нібито приховати підвищення понад 10 %, тобто прямо підміняє застосовну норму права іншим правовим режимом і фактично ігнорує зміст підпункту 7 пункту 19 Особливостей та договірний порядок перерахунку. Далі прокурор здійснює «самостійне опрацювання» даних з сайту ДП «Оператор ринку» та робить економічні й правові висновки про неправомірність зміни ціни, виходячи з вибіркового порівняння окремих показників, при цьому не враховує, що ціна електричної енергії за Договором формується за погодженою структурою та правилами, які можуть включати регульовані тарифи, складові та інші елементи ціни, а отже просте зіставлення окремих значень РДН без застосування погодженого сторонами порядку перерахунку не є ні належним доказом, ні юридичною підставою для висновку про недійсність правочинів.

Аналіз змісту Позову свідчить, що формульний механізм перегляду ціни, передбачений підпунктом 7 пункту 19 Особливостей, та закріплений сторонами в Договорі (зокрема через пункт ____ та формулу Додатка № ___), прокуратурою безпідставно кваліфіковано як «завуальований спосіб» перевищення 10-відсоткового обмеження, характерного для підпункту 2 пункту 19 Особливостей і пункту 2 частини п’ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Такий підхід ігнорує буквальне розмежування двох самостійних правових механізмів, нівелює нормативну конструкцію формульного ціноутворення та фактично підміняє законодавче регулювання власною інтерпретацією, що несумісно з вимогами до належної реалізації представницької функції прокуратури у виключних випадках (стаття 1311 Конституції України) та з принципом законності діяльності органів державної влади (стаття 19 Конституції України).         

З огляду на це, можна констатувати ознаки системного неефективного представництва інтересів держави, оскільки втручання здійснюється у випадках, коли механізм зміни ціни прямо передбачений нормативним актом, а також формується практика оскарження формульного ціноутворення як такого, попри те, що саме держава в особі Уряду (Міністерство економіки України) у своїх роз’ясненнях і методичних матеріалах послідовно виходить з можливості застосування підпункту 7 пункту 19 Особливостей, за умови попереднього закріплення в договорі порядку зміни ціни та належного підтвердження показників, які застосовуються у формулі.

Зазначене, узгоджується і з підходом Верховного Суду. Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

від 12.02.2025 у справі № 914/619/24 суд прямо виходив з того, що законодавець розрізнив підстави «погодження зміни ціни за одиницю товару у разі коливання ціни такого товару на ринку» та «зміни середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед» у разі встановлення в договорі порядку зміни ціни», визнавши, що за наявності погодженої сторонами формули та визначеного індикатора РДН ціна може визначатися щомісяця після завершення розрахункового періоду, а оцінка правомірності дій сторін має здійснюватися в межах застосованої підстави, без підміни одного режиму іншим.

Окремо Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 сформулювала підхід до застосування 10-відсоткового обмеження як спеціального правила саме для підстави, передбаченої пунктом 2 частини п’ятої статті 41 Закону, що додатково підтверджує неприпустимість механічного перенесення обмеження у 10 % на інші підстави зміни істотних умов договору, зокрема на підпункт 7 пункту 19 Особливостей.

У разі формування системної практики подання аналогічних позовів неминуче виникатимуть негативні бюджетні наслідки для держави та для самої системи органів прокуратури. Прямі витрати включатимуть судовий збір та інші судові витрати, а також компенсацію витрат на професійну правничу допомогу відповідача у разі відмови в позові або часткового задоволення вимог, що прямо випливає з приписів статей 123, 126 та 129 Господарського процесуального кодексу України. Окремо держава несе бюджетні втрати у вигляді оплати робочого часу працівників прокуратури, які вимушено супроводжують такі справи, а також витрат на організаційне та адміністративне забезпечення судового процесу. Натомість фактичний ефект від подібних позовів є протилежним задекларованій меті «захисту інтересів держави», оскільки процесуальні ресурси витрачаються на спори, в яких первинна правова позиція сформована з очевидними ознаками помилкового тлумачення норм права і не відповідає договірній моделі ціноутворення, погодженій сторонами.

Поряд із бюджетними втратами формуватимуться й репутаційні наслідки для прокуратури як інституції, оскільки у суспільному сприйнятті створюється модель, за якої орган, покликаний захищати інтереси держави, фактично продукує процесуальні конфлікти та шкодить бюджетному сектору. Економічний ефект таких позовів є прогнозовано негативним, зокрема, суб’єкти господарювання, які працюють у сегменті постачання електричної енергії для бюджетних установ, змушені закладати у тарифні пропозиції ризики системного судового оскарження ціноутворення з боку прокуратури незалежно від того, чи застосовано підпункт 2 пункту 19 Особливостей, чи реалізовано формульний механізм підпункту 7 пункту 19 Особливостей, що неминуче підвищує вартість закупівель, зменшує конкуренцію та збільшує навантаження на бюджети всіх рівнів.

Європейська практика додатково підтверджує коректність формульних механізмів перегляду ціни. Стаття 72 Директиви 2014/24/ЄС про публічні закупівлі допускає зміну контрактів без нової процедури закупівлі, зокрема, за наявності чітко визначених у договорі умов перегляду, що відповідає логіці підпункту 7 пункту 19 Особливостей. Директива (ЄС) 2019/944 про спільні правила внутрішнього ринку електроенергії закріплює принцип ринкових механізмів ціноутворення та свободи постачальників формувати ціни, що робить застосування індикаторів РДН у формулі природним інструментом ринкового регулювання. У цьому контексті кваліфікація формульного механізму як «завуальованого способу обходу обмежень» ставить під сумнів саму логіку імплементації європейських стандартів у сфері енергетики та закупівель.

Додатково звертаємо увагу на очевидну внутрішню непослідовність, зокрема, у відкритих даних, на вебпорталі Уповноваженого органу наявні приклади застосування підпункту 7 пункту 19 Особливостей самими органами прокуратури як замовниками, зокрема Офісом Генерального прокурора, Київською, Івано-Франківською, Полтавською, Чернігівською обласними прокуратурами та Черкаською обласною прокуратурою за ідентифікаторами закупівлі ID UA-2025-04-18-007054-a, UA-2025-12-05-014476-a, UA-2024-12-11-005150-a, UA-2024-12-02-015916-a, UA-2024-12-04-017679-a, UA-2024-12-23-021318-a, де зміни істотних умов договору оформлювалися саме за підпунктом 7 пункту 19 Особливостей у зв’язку зі зміною середньозваженої ціни електричної енергії на РДН, що підтверджує поширеність і нормативну легітимність такого механізму та демонструє безпідставність його дискредитації у прокурорських позовах.

Для нашого підприємства та інших постачальників електричної енергії така практика має реальні негативні наслідки, зокрема, ми вимушені нести витрати на правничу допомогу, витрачати значний робочий час керівництва та фахівців на підготовку процесуальних документів, відволікати ресурси від господарської діяльності та виконання договірних зобов’язань. Водночас, системне формування позовів, незалежно від того, який правовий механізм зміни ціни застосовано сторонами, створює для ринку електроенергії додатковий ризиковий фактор, який не пов’язаний із реальними порушеннями, а зумовлений правовими помилками та правовим нігілізмом окремих працівників органів прокуратури при тлумаченні Особливостей та умов договорів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Представництво інтересів держави прокурором у суді не може зводитися до формального або помилкового застосування норм права без належної ідентифікації конкретного правового механізму, на підставі якого сторони змінювали істотні умови договору. За таких обставин подання зазначеного Позову свідчить про ознаки неналежного виконання службових обов’язків у частині правового аналізу матеріалів та підготовки позовної позиції.

Враховуючи викладене, просимо Вас:

– організувати проведення службової перевірки (службового розслідування) щодо дій посадових осіб ____________ прокуратури, які підготували та подали Позов із перевіркою правильності застосування пункту 19 Особливостей та умов Договору, а також із наданням оцінки наявності підстав для дисциплінарного реагування у зв’язку з підміною правової кваліфікації та поданням юридично необґрунтованого позову;

– надати офіційну правову позицію ______________ обласної прокуратури щодо застосування підпункту 7 пункту 19 Особливостей у договорах постачання електричної енергії з формульним механізмом перегляду ціни, провести методичну перевірку практики окружних прокуратур області щодо подання аналогічних позовів і надати оцінку економічним та бюджетним наслідкам формування такої судової практики для публічного сектору та державного бюджету;

– надати письмову відповідь за результатами розгляду цієї скарги із викладенням встановлених обставин і вжитих заходів у строки та порядку, передбачені законодавством про звернення громадян.

У разі відсутності належного реагування ________ залишає за собою право звернення до Офісу Генерального прокурора України та Ради прокурорів України щодо оцінки якості представницької діяльності та належного дотримання принципу законності при здійсненні представництва інтересів держави в суді.

До цієї скарги додаються копії документів, що підтверджують викладені обставини.

Розраховуємо на принципову реакцію та вжиття належних заходів, спрямованих на припинення практики подання юридично необґрунтованих позовів, які завдають шкоди бюджетному сектору та створюють необґрунтоване процесуальне навантаження на суди.